Jeremiah
Jeremiah, the weeping prophet, calls Judah to repent as Babylon approaches. He suffers rejection, watches the city fall, and yet records God’s promise to write the law on the heart.
Kulish-Puliui
Jeremiah 10
1Слухайте слова, що говорить до вас Господь, ви, доме Ізрайлїв! 2Так говорить Господь: Не вчітесь ходити стежками поганськими й не страхайтесь перед знаменнями небесними: бо страхаються їх тілько невіри. 3Постанови поганські пусті: вони вирубають дерево в лїсї, оброблять руками ремісника сокирою, 4Покривають сріблом та золотом, прибивають гвіздєм та молотком, щоб не хиталось. 5Вони, (ті ідоли) — мов точений стовп, і не говорять; їх носять, бо ходити не можуть. Тим і не лякайтесь їх, бо не здолїють вони нїяк зашкодити, та й щось доброго зробити вони не в силї. 6Рівнї нема тобі, Господи! велик єси й велике імя твоє потугою. 7Хто не збоїться тебе, царю народів? Одному тобі належиться честь, бо між усїма премудрими в народах і в усїх царствах їх нема рівнї тобі. 8Всї вони дурні, безглузді; пуста наука їх — отте дерево. 9Розплескане в листки срібло, привезене з Тарсису, та золото з Уфазу, — робота майстерних людей та рук плавильникових; одежа на їх із блавату та з пурпуру: все воно — робота людей тямущих. 10Господь же справдешній Бог, се живий Бог й віковічний царь. Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи. 11Оце ж кажіть їм: Боги, що не сотворили неба й землї, позникають із землї й зпід неба. 12Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний мудростю своєю і розумом своїм розпростер небеса. 13На його приказ ревуть води на небі, і він велить хмарам уставати з країв землї; творить блискавицї поміш з дощем, і випускає вітри з запасних сховищ своїх. 14Безумним виявлює себе кожен мистець у свойму знаннї, і кожен плавильник соромить себе бовваном своїм, бо вилите ним — се лож, і нема в йому духа. 15Се пуста мана, робота облуду; в день караючих навідин вони почезнуть. 16Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог — се творець усього, а Ізраїль — се булава царства його; на імя йому — Господь Саваот. 17Забірай з країни добро твоє, скоро бо опинишся в облязї; 18Так бо говорить Господь: Ось, я повикидаю на сей раз осадників сієї землї і зажену їх у тїсноту, щоб їх половлено. 19Ой горе ж менї в нуждї моїй; болюча рана моя! та я кажу собі: заслужений сей смуток мій, і буду терпіти його: 20Намет мій спустошено, і всї верівки мої порвано; дїти мої забрані від мене, нема вже їх: нїкому знов напяти намета мого й розвісити на йому покривал моїх; 21Бо пастирі поставались безглуздими й не питали про Господа, а через те були й їх поступки нерозумні, та й стадо їх ійде в розсипок. 22Чути гук! Уже наближується; голосний галас від полуночньої землї, щоб городи Юдині обернути в пустки, в пробуток шакалів. 23Знаю, Господи, що людська дорога не в його волї, й не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм. 24Карай же мене, Господи, та не без міри, не в гнїві твойму, щоб не обернув мене в нїщо. 25Нї, вилий досаду твою на народи, що не хочуть нїчого знати про тебе, й на племена, що не взивають імені твого; бо вони зʼїли Якова, пожерли й вигубили його, а займище його спустошили.
Куліш-Пулюй (1905). Public domain or openly licensed historic text.