Job
Job, a blameless man, suffers catastrophic loss. Friends offer tidy explanations; Job protests; God speaks from the whirlwind. The book refuses easy answers and ends with encounter, restoration, and worship.
Kulish-Puliui
Job 17
1Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною. 2Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне. 3О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене? 4Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти. 5Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть. 6Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх. 7Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь. 8Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра. 9І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу. 10Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами. 11Днї мої вже уплили, думи мої — думи дорогі серцю — вони розбиті. 12Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту. 13Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб — домівка моя; в темряві постелю я постїль собі; 14Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя. 15Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить? 16У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.
Куліш-Пулюй (1905). Public domain or openly licensed historic text.