Job
Job, a blameless man, suffers catastrophic loss. Friends offer tidy explanations; Job protests; God speaks from the whirlwind. The book refuses easy answers and ends with encounter, restoration, and worship.
Kulish-Puliui
Job 7
1Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита? 2Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи, 3Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї. 4Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає. 5Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм. 6Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний. 7Згадай (Боже), що життє моє — подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро. 8Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, — а мене нема. 9Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде, 10Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його. 11Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї. 12Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив? 13Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти; 14Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене, 15Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх. 16Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, — та ж днї мої, се марнота! 17Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою, 18Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його? 19Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)? 20А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі? 21Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Куліш-Пулюй (1905). Public domain or openly licensed historic text.